У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка.
Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
"І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала".
Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.
Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо.
Перш за все варто зазначити, що більшість мотивів для орнаменту українцям подарувала сама матінка-природа. Але тим, що всю природу зобразити за допомогою голки і нитки неможливо, визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.
Тарас Григорович Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, замальовував його крій, оздоблення та характерні деталі. Не випадково у своїх творах він звертав увагу то на вишиту сорочку в портреті Кочубея, то на пишний прозорий рукав блузи, оздобленої білою вишивкою, в портреті М. Максимович, любовно виписував орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».
Немає коментарів:
Дописати коментар