Види орнаментів

      Орнамент –це візерунок, побудований на ритмічному чергуванні і поєднанні різних елементів.
Для української народної вишивки найбільш характерними є такі види орнаментів: 
а) рослинний ( складається із спрощеного зображення рослинних елементів – квітів, листя, дерев); 
б) геометричний ( поєднує геометричні елементи); 
в) зооморфний ( поєднує зображення птахів, тварин, тощо); 
в) антропоморфний ( зображення фігур людей)

Геометричні 
    Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий узор"ружи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця. 



Рослинні 
     В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" стиє символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок. 

Зооморфні (тваринні) 
       У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо. 



Антропоморфний 

  Орнамент - у якому якості мотивів зображаються чоловічі і жіночі фігури або окремі частини тіла людини.

Парад вишиванок

Жіноча сорочка

        На Полтавщині сорочки власного коміра не мали, замість нього виріз збирався складочками або «пухликами» та обшивався тоненькою полотняною «стьожкою». Рукава були широкі, а нижній край збирали та вшивали в «чохлу». Жіночі сорочки вишивалися переважно білими та «сировими» нитками. Візерунки були на вставках, рукавах та пелені. В сорочках переважали геометричні чи рослині геометризовані мотиви. За технікою виконання візерунки розподілялися приблизно на: вставки лиштвою або вирізуванням з лиштвою, рукава — вирізуванням, а пелена пруткованням або мережкою. Часто траплялося, що вся сорочка вишита лиштвою. Зустрічалися сорочки, де поряд з лиштвою до білої нитки додавали кольорову, переважно червону, а іноді вся сорочка вишивалася кольоровою ниткою. В таких випадках уставки та пелена вишивалися занизуванням, а рукава лиштвою. З кольорів найбільш поширеними були чисто червоний або синій. Вишивання сорочок квітками, червоно — чорною заполоччю (хрестиком) почалося з поч 20 ст.

Чоловіча сорочка

        Чоловічі сорочки шилися з домашнього полотна. За кроєм поділялися на два типи: перший тип подібний на жіночу: виріз призбирувався на нитку і до нього пришивали високий мякий комір. Рукава були також широкі з ластками під плечима, зібрані внизу та вшиті в чохли. Такі сорочки подібно жіночим мали вставки та шились лиштвою. Таку ж лиштву шили і на чохлах. Другий тип — це чумацька сорочка, вона шилася на дві пілки з примережиними по бочках «бочками». Рукава в таких сорочках були прямі. Комір в чумацьких сорочках був низеньким 1-2 см. Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою.

Сучасна вишивка

      Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури. Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій та відродження культури українського народу.Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури. Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій та відродження культури українського народу.


       Вишивка в Україні – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків. В Україні було свято вишивальниць – це день Варвари (17 грудня). На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити – тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали. Саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою. Збереглися зразки давньоруських вишитих календарів, які мають форму традиційних українських узорів. Перед днем зимового сонцевороту у природі відбуваються зміни енергій, тому й вишивання на Варвари було святим ритуалом.

Вишивка як пісня

      У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка.

Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

"І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала".

   Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.

Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо. 

  Перш за все варто зазначити, що більшість мотивів для орнаменту українцям подарувала сама матінка-природа. Але тим, що всю природу зобразити за допомогою голки і нитки неможливо, визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це  геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.

     Тарас Григорович Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, замальовував його крій, оздоблення та характерні деталі. Не випадково у своїх творах він звертав увагу то на вишиту сорочку в портреті Кочубея, то на пишний прозорий рукав блузи, оздобленої білою вишивкою, в портреті М. Максимович, любовно виписував орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».

Історія української вишивки

Вишивка – поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці визначити час виникнення цього виду мистецтва,тому ми змушені приймати цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно на віру здогадки і припущення дослідників. а також бісером, коштовними камінцями тощо красу природи, свої почуття, любовдо рідної землі. Однією із причин мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці визначити час виникнення цього виду мистецтва,тому ми змушені приймати цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно на віру здогадки і припущення дослідників. Цікаво, що перші вишивки на території України з'явилися ще за скіфів. Археологічні розкопки підтверджують, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні мають не тільки структурні особливості українського одягу XVIII-XIX століть, а й елементи давнього орнаменту. Про той же орнамент розповідав і арабський мандрівник у своїх описах русів, які датуються Х століттям. Тому варто схилитися перед цим феноменом, що пройшов через стільки століть і повернувся до сучасних жителів нашої Неньки.

Види вишивки:

1.     Бісером

2.     Стрічками

3.     Гладдю

4.     Хрестиком

5.     На канві

Для української народної вишивки характерним є такі види орнаментів:

·        Рослинний

·        Зооморфний

·        Антропоморфний

·        Геометричний

       Вишивка – це масовий і найбільш улюблений вид народного мистецтва в Україні, який є складовою частиною народного костюма та активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно входять до побуту людей та прикрашують сучасний інтер’єр.